Іс­то­рія жит­тя лю­дей на зе­м­лях Ка­те­ри­но­пі­ль­щи­ни ся­гає гли­би­ни в 10 і бі­ль­ше ти­сяч ро­ків. Підтвердженням археологічні знахідки діяльності людей різних часів, які виявлено на території району. З них найчисленніші біля сіл Новоселиця, Розсохуватка, Катеринопіль, Залізнячка, Шостаково, Кайтанівка, Луківка, Киселівка, Мокра Калигірка, Суха Калигірка, Петраківка , Ямпіль.

Наш край то­го ча­су опи­сав гре­ць­кий іс­то­рик Ге­ро­дот, що бу­вав на на­ших зе­м­лях, а кілька  століть назад француз Боплан. Місцевий люд в часі змінювався, але  збе­рі­гав і зба­га­чу­вав свою мо­ву, ре­лі­гію і куль­ту­ру. Незважаючи на християнську інквізицію, радянський атеїзм багато релігійних тогочасних обрядів, звичаїв та пісень дійшли і до наших днів.

По­се­лен­ня, що виникли впродовж ХУ-ХУІІ століть на території району, були важливими опорними пограничними пунктами на кордоні з татарським степом ( Диким по­лем, а в ХУІІ-ХІХ ст. – Херсонські степи) зберегли в народі та літературних джерелах свої первинні назви Малий Калаур  (Мала Ка­ли­гі­р­ка, Суха Калигірка), Великий Ка­ла­ур (Велика Калигірка, Мокра Ка­ли­гі­р­ка), Берибіси

(Ка­л­ниболото смт Ка­те­ри­но­піль), Неберибіси (Гуляйполе), Ста­ро­сті­но (с. Ям­піль).  Са­ме в ці ча­си, ко­ли лю­ди і в по­лі і бі­ля до­му по­стій­но но­си­ли зброю, по­ча­ла фо­р­му­ва­тись ко­зач­чи­на – во­ле­лю­б­ні, го­р­ді і му­ж­ні во­ї­ни, а відтак і його начало – народ.

Поль­сь­ко-­ли­тов­сь­кі фе­о­да­ли лю­дей, що жи­ли  в по­гра­нич­чі зі сте­пом, прак­ти­ч­но не об­кла­да­ли по­дат­тю. Так відомо, що ко­ли із згарища черговий  раз від­но­ви­в­ся за­мок Зве­ни­го­род (м. Зве­ни­го­ро­д­ка) і чи­се­ль­но ви­ріс і об­ста­ви­в­ся укріп­лен­ням Кални­бо­лото (смт Ка­те­ри­но­піль),  польський Король Сигізмунд Август надав цим і на­вко­ли­ш­нім по­се­лен­ням пись­мо­вий при­ві­лей – Ма­г­де­бу­р­зь­ке пра­во. Це і ста­ло першою пи­се­м­ною зга­д­кою про Катеринопіль – 1568 року.

Ко­ли при­йшов час бра­ти участь у ви­з­во­ль­ній вій­ні укра­ї­н­сь­ко­го на­ро­ду під про­во­дом Бог­да­на Хме­ль­ни­ць­ко­го, то  Ка­л­ни­бо­ло­ць­ка со­т­ня (на­спра­в­ді  кі­ль­ка сотень) увійш­ла до скла­ду Ко­р­су­н­сь­ко­го пол­ку.  З часом на Запорізькій Січі сотні перевелись на курені. Калниболотський курінь по реєстру був тридцятим із 38. Багато запоріжців, допомагаючи росіянам подолати Кавказ, там на Кубані і залишились. Їх нащадки своїх пісень і звичаїв незабули і по цей день. Є там і наших козаків поселення – станиця Калниболотська, з яким Катеринопільський краєзнавчий музей підтримує зв’язок.

Після занепаду Козацької республіки – України, землі Правобережної України знову відійшли до Польщі і стали виникати нові поселення та зростати чисельно старі. Це добре описано священником – краєзнавцем Л.По­хи­ле­ви­чем в його зібранні «Сказание о населенных местностях Киевской губернии». Поль­сь­кі ма­г­на­ти цього разу  на­ших по­се­лень не жа­лі­ли, це  спри­я­ло підтриманні гай­да­мацького опору, а в 1768 ро­ці активної участі в Коліївщині , який очолив  козак  Ло­па­та з Но­во­се­ли­ці.

У 1791 ро­ці Поль­ща знову на­дає за­пі­з­ні­лий при­ві­лей Магдебурзького права мі­с­те­ч­ку Ка­л­ни­бо­ло­то, а за­од­но і ге­ра­ль­ди­ч­ний знак  – золотом шита  го­ло­ва зу­бра на бла­ки­т­но­му фо­ні з темновишневим обрамленням.

У 1795 ро­ці з пе­ре­хо­дом Пра­во­бе­реж­жя під про­те­к­то­рат Ро­сії  Ка­л­ни­бо­ло­то дістає но­ву на­зву – Ка­те­ри­но­піль.  Проте ще до 1845 ро­ку Ка­те­ри­но­пільські зе­м­лі  знаходяться  в оре­н­ді графів По­то­ць­ких. В ці ча­си і до кі­н­ця ХІХ сто­літ­тя в на­ших зе­м­лях зна­ч­не мі­с­це ма­ли чу­ма­ць­кий про­ми­сел та яр­ма­р­ки. В другій половині ХІХ ст. Ка­те­ри­но­пі­льський  яр­ма­рок  мало чим  по­сту­па­єть­ся Ми­р­го­род­сь­ко­му.  Це добре описує в зібранні пісень та старожитностей А.Кримський. З появою і ростом легкої промисловості  під Ка­те­ри­но­по­лем від­кри­ва­єть­ся ко­па­ль­ня бу­ро­го ву­гіл­ля, суконна фабрика, вітрові та водяні млини, а в с. Киселівка цукровий, рафінадний, цегельний заводи та склади –ангари  скупівлі збіжжя –пшениці, жита, гречки, проса.  В  кінці ХІХ ст. появляється залізниця в Єрках станція Звенигородка  та тупікова  станція  Іс­к­ре­не . На початку ХІХ ст. Ки­се­лі­в­ка посідає в розвитку легкої промисловості значне місце поряд з Уманем та Черкасами Київської губернії і всієї Російської імперії (див. Карту «Росія в 1904-1914 рр», Москва, випуск 1968 рік).   В 1904 році зводиться новий цукрозавод і цегельня в с.Ярошівка та суконна фабрика в Мокрій Калигірці.

За адміністративним розподілом на території теперішнього району на початку ХХ ст. діяло 4 волості – Катеринопільська, Вікненська, Гуляйпільська та Петраківська, поштовий уїзд Мокра Калигірка, повітовий центр Звенигородка. Початкові школи були у всіх селах району, в містечку Катеринопіль     4-кла­с­не учи­ли­ще на 180 місць, бібліотека, лікарня з каретою швидкої допомоги.

Пе­р­ша сві­то­ва вій­на, дві ре­во­лю­ції та гро­ма­дян­сь­ка вій­на від­ки­ну­ли еко­но­мі­ч­но ра­йон  да­ле­ко на­зад. Закрився видобуток бурого вугілля, зупинилися цукроварні, гуральні, суконні фабрики. В Киселівці в 20-х роках вивезли обладнання цукроварні і рафінадного цеху в Казахстан, розібрали хлібні ангари і залізничну колію.

В 30-х роках нова вла­да розпочала колективне господарювання.  Тех­ні­ч­ний про­грес та нове закріпачення  селян по­кри­вали про­рі­хи го­с­по­да­рю­ван­ня. Цей шлях по­бу­до­ви со­ці­а­лі­з­му на п’ять років був пе­ре­рва­ний Дру­гою сві­то­вою вій­ною. Бли­зь­ко де­в’я­ти ти­сяч жи­те­лів  ра­йо­ну бо­ро­ли­ся на рі­з­них фро­н­тах вій­ни, а по­ве­р­ну­ли­ся ме­н­ше трьох ти­сяч. На честь загиблих в цій війні в районі зведено обеліски Слави та пам’ятники.

У ро­ки від­бу­до­ви на­би­рає роз­ма­ху на всю кра­ї­ну Катеринопільський ву­з­ло­вий ме­тод ре­мо­н­ту тра­к­то­рів. В 1954 та 1956  роках він де­мон­стру­ва­в­ся в Мо­с­к­ві на ВДНГ.

У 1956 ро­ці за­пра­цю­ва­ла на рі­ч­ці Гни­лий Ті­кич  Ло­та­шів­сь­ка ГЕС. Пі­с­ля ре­фо­р­ми 1961 ро­ку, укрупнень господарств і районів, наш  ра­йон роз­фо­р­мо­ву­ють і він  від­но­в­люється з гру­д­ня 1966 ро­ку вже в су­час­них те­ри­то­рі­а­ль­них ме­жах.

На 1985 рік в районі діють 27 сильних сільгосппідприємств (КСП), нафтобаза, м’ясокомбінат, плодоовочевий комбінат, завод продтоварів, цукрозавод, п’ять цегельних заводів, потужні бази сільгосптехніки, сільгоспхімії, автопарк, райагробуд, швейна фабрика «Маяк», комбінат хлібопродуктів (елеватор).

  • В часи другої світової війни
  • Початок 20 століття
  • Пам'ятник слави в Катеринополі. Катеринопіль

    Пам’ятник солдатам в Катеринополі

    Напад нацистської Німеччини на Радянський Союз перервав мирне життя. Для боротьби з німецькими парашутистами й диверсантами в селі створено винищувальний батальйон. 29 липня 1941 року німецькі війська захопили Катеринопіль. Німецькі загарбники пограбували і знищили МТС, зруйнували виробничу базу колгоспів, спалили багато адміністративних і житлових будинків. 6 вересня було розстріляно 30 чоловік, в тому числі голову сільської Ради М. С. Пономаренка, голову колгоспу Морозюка.

    8 березня 1944 року війська 2-го Українського фронту відвоювали Катеринопіль у німців.

    930 жителів села боролися на фронтах Другої світової війни, 497 з них не повернулися до рідних осель, 25З нагороджено орденами і медалями.

    9 квітня 1944 року 525 дітей знову сіли за шкільні парти. Почала виходити газета «Колгоспник»

  • Становище селян ще більше погіршало на початку ХХ століття. Майже в кожній родині панували злидні. Із 5194 десятин земельного фонду селянам належало 4977 десятин, церквам — 110, казні і залізниці 62 десятини. В середньому на двір приипадало по 3 десятини. Але куркулі мали по 15-20 десятин, а бідняки — по 1-2, а то й нічого. Тому вони змушені були поповнювати Шполянський, Смілянський, Новоукраїнський робітничі ринки. Багато з них наймалося до заможніх селян, зазнаючи великого визиску. Поступово Катеринопіль і сам стає великим робітничим ринком. Тут з’являються приватні підприємства. Протягом 1909—1912 років побудовано млин на кутку Студінка. Рушійною силою в ньому був «дизель», що працював на нафті. Це був перший механічний млин у Катеринополі, який перемелював за добу 5-7 тонн зерна. 1913 року почала працювати олійниця з гідравлічним пресом.

    Політичне безправ’я і тяжке матеріальне становище трудящих Катеринополя викликало їх невдоволення. 3а заклик селян до повстання 1877 року царські саттрапи засудили мешканця Катеринополя В. Тердзивола. 10 квітня 1902 року в кииївську в’язницю посаджено жителя містечка Г. В. Коханенка. 1906 року жителі Катеринополя разом із мешканцями сусідніх сіл Новоселиці та Розсохуватки розгромили Стебнянську економію. Група катеринопільців підтримала страйкарів села Радчихи під час нападу на економію поміщика Протопопа.

    У роки столипінської реформи ще більше посилився процес класового розшарування населення. 1912 року в містечку налічувалося 1021 господарство, з яких 51 зовсім не мало землі.

    Не кращим було й соціально-побутове становище трудящих. 1900 року в Катеринополі працювала лікарня з 1 лікарем і фельдшером; діяло 2 аптеки. Розвиток містечка, ріст його населення вимагали дальшого розвитку народної освіти, але царський уряд не поспішав з виділенням коштів для цього. 1869 року в Катеринополі відкрито однокласну парафіяльну школу, в якій навчалося 80 учнів у чоловічому відділенні і 22 — у жіночому. 1905/06 навчального року школа стає двокласною, де три вчителі вчили 95 хлопців і 35 дівчат. Наступного року при ній організовано бібліотеку, яка налічувала 752 книги та журнали. 1911 року почало працювати чотирикласне училище на 180 місць для навчання дітей з 20 населених пунктів.

    Перша світова війна завдала великих збитків трудящим Катеринополя. В селян забрали на фронт до 40 % тягла. 1916 року з 5 тисяч десятин землі засіяли тільки 1935 десятин. Це було наслідком масової мобілізації на фронт усього дорослого чоловічого населення містечка.

    У листопаді 1917 року в Катеринонолі був сформований загін вільного козацтва.

    В першій половині березня 1918 року Катерипоніль окупували австро-німецькі війська. Під час 3венигородсьного повстання в червні 1918 року партизанський загін очолив боротьбу селян Катериноноля і навколишніх сіл проти ворога. Повстанці руйнували залізничні колії, псували телеграфний і телефонний зв’язок, пошкодили залізничний міст через річку Гнилий Тікич біля станції 3венигородка. Активну участь у взятті станції і міста 3вепигородни брали й катеринонільські селяни Д. Воснний, Д. Гпіденно та інші. Але переважаючими силами ворога виступи повстанців були придушені.

    Після вигнання в кінці листопада 1918 року німецьких загарбників Катеринопіль було звільнено збройними силами Української Народної Республіки.

    5 березня 1919 року частини Червоної Армії захопили Катеринопіль.

    Влітку 1919 року, коли Червона Армія змушена була відступити під натиском білогвардійських військ, відійшов з боями в напрямку до Києва. Наприкінці грудня 1919 року Червона Армія знову захопила Катеринопіль.

    Перші роки Радянської влади

    На початку січня 1920 року на сільських зборах обрали новий склад волревкоиу і волпарткому. 25 лютого відбулися вибори до сільської Ради. Переважну більшість обранців становили селяни-бідняки. Влітку 1920 року створено сільський комітет незаможних селян, яий об’єднав сільську бідноту і частину середняків.

    З березня 1923 року Катеринопіль — районний центр Уманського округу.

    Катеринопіль постраждав в роки колективізації. Під час голодних років 1932—1933 років померло від голоду та пропало безвісти більше триста мешканців.